Тематичний
напрям 1.
Адміністративне
право та процес
Гриценюк
Анастасія Олександрівна
студентка V курсу
юридичного факультету
Сумського державного університету
Науковий керівник: д.ю.н., доцент Бурбика М.М.
ОСОБЛИВОСТІ
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПРОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ
ВІДНОСИН
Питанням
адміністративної відповідальності у сфері земельних відносин на сучасному етапі
розвитку держави займалась досить велика кількість науковців зокрема: Корнєєв
Ю.В., Балюк Г.І., Шульга А.М., Гоштинар С.Л. та інші. Але не зважаючи на їх
дослідження проблема правового регулювання провадження у справах про
адміністративні правопорушення у сфері земельних відносин залишається актуальною
на даний час.
Передумовою
провадження у будь-яких справах про адміністративні правопорушення є вчинення
певним суб’єктом діяння, що віднесене законодавством до адміністративних
проступків. Так, зокрема в статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається
протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений
порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну
відповідальність [2]. З наведеного вище можна зробити висновок, що передумовою
провадження є вчинення діяння, що посягає на землю та відносини пов’язані з
управління нею.
Чинне
законодавство України зазначає, що провадження в справах про адміністративні
правопорушення здійснюється на основі принципу суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те посадовими особами заходів адміністративного
впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону.
Стосовно
здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення у сфері
земельних відносин то їх мають право здійснювати посадові особи, яким ці
повноваження надані відповідно до ст. 238 КУпАП.
Провадження у
справах про адміністративні правопорушення - особливий різновид
адміністративного процесу. Аналіз законодавства України дає змогу виділити два
види провадження по справах про адміністративні правопорушення, не виняток і
земельні правопорушення, зокрема виділяють: звичайне та спрощене провадження.
Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним
законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні
заходи і порядок їх застосування; права і обов'язки учасників провадження; порядок
розгляду справ; факти, обставини, що є доказами [4].
При спрощеному
провадженні оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного
письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження.
Якщо порушник заперечує накладене на нього стягнення, то складається протокол
про адміністративне правопорушення і провадження здійснюється у звичайному
порядку [1,c.409].
Варто зазначити,
що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є:
своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи;
вирішення її в точній відповідності з законодавством; забезпечення виконання
винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню
адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі додержання законів.
Отже,
провадження в справах про адміністративні правопорушення - це правовий
інститут, у рамках якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні
відносини і забезпечується вирішення адміністративних справ, а також попередження
адміністративних правопорушень.
Як зазначено
вище, розгляд справ про адміністративні правопорушення повинен здійснюватися
виключно на підставі закону, але не зважаючи на все, сучасний стан
законодавства не спроможний в повній мірі врегулювати земельні відносини, саме
тому є необхідність у наданні роз’яснень та рекомендацій, щодо застосування
норм законодавства при розгляді справ про земельні правопорушення у сфері
земельних відносин. Зокрема до таких можна віднести: Методичні рекомендації
щодо здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення при
притягненні до відповідальності порушників земельного законодавства
затверджених Наказом Держземінспекції України №40 від 11.05.2005 р. В положенні
даного документу міститься визначення кола суб’єктів які можуть бути учасниками
проваджень в справах про адміністративні правопорушення в сфері земельних
відносин. Також визначено, основні етапи проваджень при розгляді даної
категорії справ та види адміністративних стягнень, що можуть бути застосовані
за порушення земельного законодавства [3].
Також варто
звернути увагу, що на території України відсутня однакова практика розгляду
справ про адміністративні правопорушення у сфері земельних відносин, це в свою
чергу пов’язано з тим, що порядок здійснення розгляду справ про земельні
правопорушення визначається та затверджується відповідною міською радою з
урахуванням особливостей певної територіальної громади. Такий підхід обумовлює
досить велику неоднозначність у вирішенні аналогічних за своїм складом земельних
правопорушень на різній території України, що в свою чергу породжує неоднакове
розуміння та тлумачення адміністративних проступків у галузі земельних
відносин.
Підводячи
підсумки з даного дослідження можна стверджувати, що основною проблемою правого
регулювання здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення
у галузі земельних відносин є відсутність досконалого та єдиного законодавства,
що визначає порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері
земельних відносин та притягнення винних осіб до адміністративної
відповідальності. Для вирішення даної проблеми, необхідно на національному
рівні законодавчо закріпити жорсткий порядок здійснення проваджень даної
категорії адміністративних справ та здійснювати належний контроль за
дотриманням вимог земельного законодавства.
Список використаних джерел:
1. Бондарчук Н. В. Актуальні питання
адміністративної відповідальності за земельні правопорушення/Н.В. Бондарчук// Ученые
записки Таврического национального университета им.В. И. Вернадского. Серия :
Юридические науки. – 2011. – Т. 24 (63). № 2. 2011. – С. 407-411.
2.
Кодекс України про адміністративні
правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. –
Додаток до № 51. – Ст. 1152.
3.
Методичні рекомендації щодо здійснення провадження у
справах про адміністративні правопорушення при притягненні до відповідальності
порушників земельного законодавства. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ua-info.biz/legal/basept/ua-smtizr.htm.
4.
Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що
виникають із земельних відносин: Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду
України №6 від 17.05.2011 р. // Вісник господарського судочинства 2011 р. - №
3.- ст. 6.
Черняк Олексій
Юрійович,
Голова Постійної комісії ВР АРК
з питань санаторно-курортного комплексу, туризму та
підприємництва.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ
МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: ШЛЯХИ ДОСЯГНЕННЯ
Розглядання організаційно-правових механізмів
формування сільських територіальних громад неможливе без
удосконалення чинного
законодавства. Незважаючи на те що з точки зору
вітчизняного права територіальна громада є базовим елементом у системі
місцевого самоврядування Україні, це найслабша її ланка, про що свідчать вади
її структури, юридичного й фактичного статусу:
1. Сільські територіальні громади, як правило, не є
структурованими організмами, тобто в них немає елементів громадської
багатоманітності та публічної конкуренції. Вони мають переважно атомістичну
структуру (кожен член громади сам за себе, політично структурованими громади
стають лише під час виборів), тому панує байдужість до спільних громадських
справ.
2. Не має чітко визначеного їх правового статусу,
хоча правові акти наділяють її певними правами й обов'язками. Громада
позбавлена прав юридичної особи при тому, що в неї є майно, фінанси, установчі
права тощо. В українському варіанті територіальна громада дозволяє приховувати
справжню владу територіального самоврядування та реальних розпорядників її
майна.
3. Не всі територіальні громади мають місцеву еліту,
здатну утверджувати ідеали самоврядування. ЇЇ виховання є справою громад і
держави, яка має постійно дбати завдяки освіті, культурі, науці через
різноманітні конкурси, гранти, діяльність неурядових громадських організацій
тощо.
4. Недовіра громадян до органів територіальних
громад призводить до відторгнення переважної частини цих громад від управління
їх справами [3, с. 144-145].
Проведені дослідження [6] дозволили дійти висновку
про можливість створення сільської територіальної громади в межах району як
адміністративно-територіальної одиниці. Такий підхід може стати найкращим
способом зміцнення базової ланки місцевого самоврядування, особливо в невеликих
районах з чисельністю населення до 15 тис. осіб, існування яких, як самостійних
суб’єктів після реформування адміністративно-територіального устрою, досить
проблематично. Йдеться про об’єднання територіальних громад сіл в єдину
територіальну громаду з відповідними органами місцевого самоврядування,
створення на її території самоврядної адміністративно-територіальної одиниці.
Перетворення організаційно-правової основи місцевого
самоврядування в невеликих районах можливо здійснити на умовах експерименту ще
до прийняття кінцевого рішення законодавцями щодо реформування
адміністративно-територіального устрою країни за такою схемою. Наприклад,
мешканці сіл малих районів об’єднуються в одну сільську територіальну громаду
самоврядної адміністративно-територіальної одиниці, яка має власні органи
місцевого самоврядування, комунальну власність і власний бюджет для здійснення
повноважень. При цьому мешканці окремих населених пунктів, які увійдуть до
складу самоврядної адміністративно-територіальної одиниці на принципі
муніципального унітаризму (тобто з втратою правосуб`єктності територіальних
громад, що об’єднуються, та права виходу з єдиної територіальної громади хоча б
на період проведення такого експерименту), можуть формувати так звану внутрішню
громаду, як своєрідний орган самоорганізації населення.
Одним з головних механізмів трансформації низової
ланки системи адміністративно-територіального устрою держави є добровільне
об’єднання територіальних громад, яке забезпечить формування реального суб’єкта
місцевого самоврядування, а саме такої територіальної громади, яка буде мати
усі необхідні фінансові та матеріальні можливості для надання населенню
повноцінних державних та громадських послуг.
На даний час в Україні налічується 10.287 сільських
територіальних громад, які представляють інтереси 284.451 сільських населених
пунктів. 92% сільських територіальних громад мають менше 3 тис. жителів, а в
47% – менше 1000 жителів. Бюджети сіл, селищ та міст районного значення майже
на 75% складаються з дотації вирівнювання, а у значної кількості цей показник
становить від 95 до 99% від обсягу доходів. Тобто, простежується пряма
залежність – чим менша кількість населення тим більший рівень дотаційності
сільський територіальній громади, і навпаки чим більша кількість населення тим
більший розмір бюджету розвитку сільських бюджетів. В таких умовах практично
одиниці сільських рад в Україні володіють достатніми матеріальними і
фінансовими ресурсами, достатніми для забезпечення виконання покладених на них
функцій і надання якісних послуг населенню [7].
Отже, для перспективи позитивного розвитку як
держави, так і місцевого самоврядування потрібне суттєве удосконалення
законодавства України, що стосується територіальної основи [1, с. 5.]. У
зв’язку з цим, варто наголосити, що в Посланні Президента України до
українського народу від 03.06.2010 року було сказано: «Без вільних, розвинутих громад та сильного самоврядування
не буде і сильного громадянського суспільства… Вважаю, що відповідний
пакет законів – новий Закон
про місцеве самоврядування та Закон про державні адміністрації
– ми приймемо вже до кінця 2010
року» [4]. Однак до цієї пори так і не з’явились головні для реформи місцевого
самоврядування законопроекти, визначених у посланні Президента.
Виходячи із аналізу чинного законодавства можна зробити
висновок, що для реалізації права на об’єднання громад має бути відкоригована
Ст. 6 базового Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», або прийнятий
новий Закон, а також прийнятий спеціальний закон, який встановлює процедури
такого об’єднання та фіксацію факту створення нової громади. Саме тому сьогодні
великі надії покладаються на законопроект № 9590 від 14.12.2011 року «Про
об’єднання територіальних громад» [5], завдяки якому виникає можливість
запровадити на практиці механізми, що дозволять в кінці кінців створити в
Україні систему місцевого самоврядування здатну забезпечити мешканців сільських
територіальних громад необхідними послугами, створити та підтримати безпечне та
комфортне для проживання середовище.
До цієї чисто юридичної проблеми додаються проблеми
практичного характеру. Візьмемо наприклад місто з мільйонним населенням і
найближче село з населенням у 3 тисячі осіб. Як спонукати жителів міста
мільйонника прийти на референдум щодо об’єднання міста із цим селом? Аналогічно
викликає запитання про можливість проведення зборів/конференції жителів міста.
Яким чином визначити кількість делегатів конференції чи кворум зборів, за якими
процедурами вони мають проходити і т.п., а головне, яким чином зацікавити їх
взяти участь у такій конференції?
Виглядає цілком доцільним встановити, що рішення про
об’єднання приймає винятково рада, яка перед прийняттям такого рішення може, в
межах визначених законом про місцеве самоврядування та власним статутом,
провести консультації з громадськістю застосовуючи, визначені радою механізми:
громадські слухання чи консультативне опитування.
Важливою гарантією організаційно-правової
самодостатності сільських територіальних громад України є заборона органам
виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів
місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені законодавством
до їх повноважень, крім випадків виконання делегованих радами повноважень та в
інших випадках, передбачених законом, що закріплює Ст.71 Закону «Про місцеве
самоврядування в Україні». Таким чином, сільські територіальні громади, органи
та посадові особи місцевого самоврядування зможуть самостійно реалізовувати
надані їм повноваження [2].
Отже, до
організаційно-правових механізмів формування сільських територіальних громад в
України можна віднести одночасні дії одразу на кількох рівнях:
по-перше, задля підвищення активності населення сільських територіальних громад до спільного вирішення завдань соціального та
економічного розвитку здійснювати розвиток громадського капіталу
комунікативними, організаційними, мотивуючими заходами тощо;
по-друге, забезпечити законодавче закріплення механізмів реалізації
територіальними громадами своїх історично усталених функцій, що передбачає: поряд з
удосконаленням і поглибленням правових норм щодо статусу сільських територіальних громад, чітке визначення та розмежування повноважень в
цій сфері між рівнями та органами влади, при подальшому збільшенні прав
і можливостей сільських територіальних
громад у вирішенні питань власного розвитку;
по-третє, при
організації і здійсненні управління розвитком сільських
територіальних громад вкрай важливим є відхід від традиційного галузевого
підходу в цій сфері.
Список використаних джерел
1.
Артеменко,
В. Сім разів відмір і один раз відріж [Текст] : / В. Артеменко //
Аналітико-дослідницькі матеріали експертів Інституту громадянського суспільства
в контексті зарубіжного досвіду : територіальна реформа та місцеве
самоврядування. – Київ, 2006.
2.
Гарантії
місцевого самоврядування : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://vuzlib.net/beta3/html/1/7519/7603/
3.
Камінська,
Н. Місцеве самоврядування. Теоретико-історичний і порівняльно-правовий аналіз
[Текст]. – К.: КНТ, 2010. – 232с.
4.
Послання
Президента України Віктора Януковича до Українського народу : [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : // http://www.president.gov.ua/news/17307.html
5.
Про
об'єднання територіальних громад : Проект Закону України (реєстр. №9590) :
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=42091
6.
Сталий
розвиток територіальної громади: управлінський аспект [Текст] : [Моногр.] За
ред. Ю.О. Куца, В.В. Мамонової. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – 335 с.
Сиротюк, О. Місцеві громади мають бути сильними
і самодостатніми : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www.ternopil.svoboda.org.ua/diyalnist/komentari/028516/
Немає коментарів:
Дописати коментар