Тематичний напрям 2

Тематичний напрям 2.

Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

 

Омельяненко Віталій Анатолійович

Аспірант кафедри економічної теорії

Сумський державний університет

 

УДК 340.132:001.895

 

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОСИСТЕМИ

 

У статті розглянуто основні питання правої сфери інноваційної екосистеми. Проаналізовано поточний стан правого забезпечення інноваційної сфери в Україні та на основі світового досвіду запропоновано подальші шляхи його удосконалення.

В статье рассмотрено основные вопросы правой сферы инновационной экосистемы. Проанализировано текущее состояние правого обеспечения инновационной сферы в Украине и на основе мирового опыта предложены дальнейшие пути его усовершенствования.

The paper considers the main issues right areas of the innovation ecosystem. The current state of the legal provide innovation sphere in Ukraine was analyzed and further ways to improve it on the basis of international experience were suggested.

 

Актуальність статті. Зовнішня політика та національна безпека сьогодні розглядається в контексті розвитку високих технологій – внесок інтелектуального капіталу в приріст ВВП промислово розвинених країн становить від 75 до 95%, а вартість технологій – 60% світового валового продукту. Більшість дослідників відзначають, що високотехнологічний прорив наприкінці ХХ ст. призвів до значних соціальних змін у суспільстві, однією з яких є поява нового виду інноваційних правовідносин – у сфері високих технологій, розвиток яких формує передумови для здійснення правопорушень у цій області як всередині країни, так і на міжнародному рівні, обумовлених специфікою області та недосконалістю вітчизняного законодавства в даній сфері правовідносин [11].

При формуванні екосистеми важлива не тільки розробка необхідного законодавства, що сполучає стабільність і своєчасне коректування відповідно до суспільних і технологічних змін, але й створення реально діючих механізмів, що забезпечують його дотримання. Особливе місце належить державному захисту прав творців науково-технічної продукції, тобто охороні прав інтелектуальної та промислової власності. На нашу думку, правова система забезпечує умови протікання потоків (інформаційних та ресурсних) в екосистемі, тим самим регламентуючи механізми її функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Економіко-правові аспекти високих технологій досліджені в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як Варшавський О., Козирьов А., Марченко О., Орлюк О., Селіванов В., Синєокий О., Федулова Л., Шевчук Р., Юрченко О., проте в контексті побудови національної інноваційної системи та відсутності системних досліджень ця сфера залишаться досить актуальною.

Метою даної роботи є аналіз правових інструментів забезпечення національної безпеки країни в контексті інноваційного розвитку на основі високих технологій та розробка практичних рекомендацій для реалій України.

Виклад основного матеріалу. Питання правового регулювання інноваційної діяльності з огляду на значення цієї сфери заслуговує окремої уваги. Інноваційна діяльність являє собою одну з найбільш динамічних сфер суспільних відносин, що не узгоджуються з правовим регулюванням, що не встигає за технологічними змінами. Право як універсальний регулятор суспільних відносин не може не відбивати розвиток науково-технічного прогресу, сучасні тенденції та вимоги інноваційного розвитку країни. За допомогою основних функцій права забезпечуються упорядкування суспільних відносин у цій сфері, визначення правового режиму нових об'єктів права й правового статусу суб'єктів, а також гарантується захист прав і законних інтересів осіб, що використають результати науково-технічного прогресу.

На кожній стадії інноваційного процесу виникають певні суспільні відносини, що потребують відповідного правового оформлення. Виходячи із цього, суспільні відносини в інноваційній сфері можна класифікувати на відносини:

1) виникають в процесі створення наукового результату;

2) виникають при перетворенні наукового результату в матеріальний результат;

3) пов'язані з передачею прав на використання наукового результату в практичних цілях та з впровадженням інновації для одержання нового або удосконаленого товару.

У кожному конкретному випадку стратегія розвитку інноваційної екосистеми визначається проведеною державною макроекономічною політикою, нормативним правовим забезпеченням, формами прямого та непрямого державного регулювання, станом науково-технологічного й промислового потенціалів, внутрішніх товарних ринків, ринків праці, і також історичними й культурними традиціями та особливостями.

Прийнято вважати, що екосистема інновацій базується на п'яти елементах:

- Наука, інженерно-технічні співтовариства, вищі навчальні заклади, що виступають основними постачальниками інноваційних ідей для комерціалізації;

- Індустрія венчурних інвестицій, що забезпечує приплив в екосистему фінансових ресурсів і бізнес-компетенцій;

- Інфраструктура, що забезпечує функціонування інноваційних компаній;

- Стійкий попит на високотехнологічну продукцію, технології і стартапи;

- Законодавче правове поле, що створює комфортні умови для роботи.

Орієнтуючись на сферу правового регулювання, варто мати на увазі, що інноваційна діяльність – це діяльність комерційна, пов'язана з одержанням нового знання та реалізацією його іншим учасникам ринку. Таке розуміння інноваційної діяльності перебуває в руслі традиційних подань про бізнес, характерному для закордонних підприємців. Тому метою інноваційної діяльності є не лише одержання соціально-економічного ефекту від використання інтелектуального потенціалу, але і в одержанні прибутку.

Досвід закордонних країн показує, що роль держави в розвитку інновацій може проявлятися в наступних формах [9]:

1) держава може створювати мережі центрів поширення нововведень і консультаційних центрів, що роблять ділові послуги іноваторам;

2) держава сприяє формуванню ринку інновацій, і саме виступає його активним агентом (за умови потужного державного науково-дослідного сектору);

3) державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування інноваційних процесів у країні і за кордоном, а часто і пошук найбільш ефективних передових технологій для широкого впровадження;

4) держава здійснює експертизу інноваційних проектів, оскільки окремим організаціям, що здійснюють нововведення, важко оцінити всі їх потенційні ефекти в загальноекономічному масштабі;

5) держава здійснює пряме фінансування організацій для заохочення інновацій в області новітніх технологій;

6) держава встановлює пільгове оподатковування для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

7) держава створює умови для співробітництва університетської науки та підприємств, що виробляють наукоємну продукцію.

Згідно проведених опитувань підприємств та організацій, що залучені до високотехнологічної сфери, найбільш проблемними питаннями залишаються фінансування та недоліки нормативно-правової системи (понад 40% за даними Держкомстату). Виходячи з тенденцій глобального технологічного порядку постає завдання створення системи нормативно-правового регулювання, що забезпечує стратегічну ефективність національної інноваційної системи в розрізі її результативності (використання і комерціалізація) та системності.

В результаті цього, за даними першого в Україні дослідження захисту прав інтелектуальної власності [8], проведеного дослідницькою компанією «ІnMіnd» у 2010 році, 82% компаній зіткнулися з порушеннями прав інтелектуальної власності. Найпоширенішими серед них виявилися: незаконне використання торговельних марок (50% компаній відзначили цю проблему), незаконне використання промислових зразків (33%) та торгівля контрафактними товарами (23%). Найбільш значимі напрями діяльності за останні 3 роки, – реєстрація об'єктів інтелектуальної власності (93%), вирішення спорів (82%), складання правової документації (79%) та необхідність консультації щодо інтелектуальної власності (67%). Це пояснюється етапом становлення українського ринку, який опитані експерти наразі оцінили на рівні «нижче середнього» – понад 60% поставили оцінки 1-3 бали при максимальних 7 балах. Бар'єрами розвитку галузі є недосконалість законодавчої бази (відзначили 61% експертів), корупція (32%) та низька поінформованість про права інтелектуальної власності (26%).

У науковій літературі існує кілька підходів до правового регулювання інноваційної діяльності:

1) прийняття спеціального комплексного нормативного правового акту, що регулює всі аспекти державної підтримки розвитку інноваційної діяльності;

2) прийняття як спеціального акту про інноваційну діяльність, так й інших спеціальних законів і внесення виправлень у чинні закони для регулювання окремих аспектів інноваційної діяльності;

3) прийняття ряду спеціальних законів і внесення виправлень у чинні закони для регулювання всіх аспектів підтримки розвитку інноваційної діяльності.

З огляду на численність учасників інноваційної системи та найчастіше певну суперечливість їх інтересів, необхідний такий набір нормативних актів і законів (у сфері прав на інтелектуальну власність, чесної конкуренції, технічних стандартів, охорони здоров'я та екології, і т.д.), що створюють прозорі та справедливі умови екосистеми для діяльності всіх її учасників.

Ряд проблем України мав вирішити Інноваційний кодекс України, який був презентований в 2011 році і є єдиним проектом кодифікованого нормативно-правового акта України у науково-технічній та інноваційній сфері, прийняття якого гальмується відсутністю оновленого Закону про інноваційну діяльність та неузгодженістю з діючими нормативно-правовими актами, тобто необхідно реалізувати перебудову (інтеграцію) всієї правової системи з орієнтацією на інноваційну діяльність як комплексний інститут загалом та високі технології зокрема.

Інноваційний розвиток на основі технологій може реалізовуватися двома шляхами:

1) у вигляді незалежного договору передачі технології або

2) передачі технологій в межах проектів і контрактів (інвестиційний проект, договір франчайзингу, контракт передачі прав промислової власності, контракт купівлі-продажу устаткування, в яких передбачається передача технологій.

Інноваційні процеси практично неможливі без інвестицій, тому необхідно прийняти й відповідний Інвестиційний кодекс, в якому закласти принципи інноваційно-інвестиційних процесів та механізм залучення стратегічних high-tech інвесторів. Проведене Асоціацією електронної промисловості та індустрії програмного забезпечення (Ізраїль) дослідження порівняльної ефективності інвестицій в людський капітал та сировинні галузі показало, що інвестиції у високі технології більш вигідні, ніж у високоприбуткові ресурсоємні сфери.

Нормативно закріплена пріоритетність окремих сфер («growth points») є характерною ознакою багатьох розвинених країн. Країнам, що розвиваються, також необхідно обрати свої пріоритети. Наприклад, в Росії перелік з 35 критичних технологій затверджено Законом «Про порядок здійснення іноземних інвестицій у стратегічні галузі» на основі соціально-економічного значення та ролі для оборони країни і безпеки. В Україні також діє аналогічний перелік згідно з Законом «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», проте стимулів цим галузям, зокрема фінансових, не надається.

Стратегічну спрямованість інноваційної системи визначає прогнозування розвитку науки та технологій (форсайт), що активно застосовується з 60-х рр. ХХ ст. розвиненими країнами. Український досвід в цій сфері розпочався з Державної програми прогнозування науково-технічного розвитку на 2004-2006 роки, виконання якої було призупинена, а в 2007 було затверджено нову програму на 2008-2012 роки, в результаті якої має бути сформована нормативна, організаційна та кадрова база єдиної системи прогнозування.

Форсайт являє собою систему методів експертної оцінки стратегічних напрямків соціально-економічного та інноваційного розвитку, виявлення технологічних проривів, здатних вплинути на економіку і суспільство в середньо- і довготерміновій перспективі. За результати форсайту державою має реалізовуватися відповідна політика, особливо у сфері управління інноваційною сферою за пріоритетними напрямами.

У перспективі необхідно створити відповідне правове забезпечення цієї діяльності, потрібні офіційно оформлені взаємини із суспільними об'єднаннями, компаніями, державними органами, дослідницькими центрами.

Рис. 1. Система імплементації результатів формуйте в систему нормативно-правового регулювання

Якщо подивитися на етапи розвитку прогнозування і його методів, то можна виділити три періоди: перший – прогнозування розвитку технологій (оцінка принципової можливості відкриттів і розробок на їх основі); другий – оцінка наслідків появи та впровадження технологій; третій – зосередження на більш довгострокових нерозв'язаних проблемах, коли технологічний прогноз прив’язується до варіантів вирішення певної значимої проблеми (проблема безпеки). На нашу думку саме третій варіант є найбільш доцільним для України, яка має діяти на випередження з метою відновлення конкурентоздатності та перебудови економіки.

Західноєвропейські країни зазвичай дотримуються селективної стратегії науково-технічного розвитку, визначаючи для себе пріоритетні наукові напрямки інноваційного характеру, розробка яких дозволяє ефективно використати наявні ресурси і тим самим розширити та зміцнити свої позиції на світових ринках технологій в умовах глобалізації. Досвід показує, що пріоритетом користуються роботи, які проводяться разом з державними організаціями (університети, національні науково-дослідні центри) і приватного/корпоративного капіталу (центри розвитку) на засадах часткового фінансування, також роботи міждисциплінарного характеру.

Аналогічна можливість в умовах України гальмується відсутністю чіткого переліку високотехнологічної продукції та відповідних стандартів, що унеможливлює статистичний облік та цільову підтримку відповідних галузей і підприємств.

Дослідження, проведені в Німеччині, Австрії та Швейцарії, свідчать, що в масштабах національної економіки сукупний річний ефект від робіт зі стандартизації досягає 1% ВВП. В high-tech стандартизація дозволяє перейти від полідисциплінарного характеру до власної термінології та класифікації, що дозволить підвищити результативність та безпеку. При запровадженні національних важливу роль мають відігравати вимоги й міжнародних стандартів, які є шляхом виходу на міжнародний ринок технологій [10].

В правовій площині знаходиться і ряд проблем модернізації існуючої та створення нової інфраструктури дослідницької діяльності. Наприклад, це відноситься до складних процедур митного оформлення устаткування та матеріалів, що потрібні державним науково-дослідним інститутам.

До окремих сфер високих технологій варто розглянути можливість застосування так званих високих авторсько-правових технологій та інших інструментів захисту, рекомендованих ВОІВ, які захищають всі можливі варіанти модифікації створеного об'єкта, і не дозволяють несумлінним авторам (конкурентам) без вагомого (радикального) внеску заявляти права на авторство. Крім того, провідні країни Європи широко використовують програмне забезпечення з відкритим кодом, copyleft та практику відкритих інновацій, що дає змогу знизити видатки та розвиває інтелектуальний потенціал країни.

Нерозривно з правовим забезпеченням інноваційних процесів пов’язано і право екологічної безпеки, оскільки безпека екосистеми та високі технології в XXІ ст. взаємозалежні – нові технології окрім переконливих фінансових вигід містять й значні екологічні ризики, не поступаючись за рівнем екологічного навантаження технологіям попередніх поколінь, а в дечому навіть їх перевищуючи, призводячи до невивчених видів забруднень – радіоактивного, у діапазоні електромагнітних випромінювань, в космічному середовищі. За розрахунками Б. Коммонера на прикладі США, до 95% загального збільшення кількості забруднень припадає саме на зміни в технологіях [7]. Відповідно до ст. 16 Конституції України «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави», проте політика в цій сфері наразі практично не впливає на ситуацію.

Відомий факт: в 1960-х рр. термін використання комп'ютерів в середньому тривав 10 років, а сьогодні – 4,3 року і у випадку найбільш «передових» продуктів – менше 2 років. Прискорення темпів морального зносу призводить до утворення відходів електричного та електронного устаткування (WEEE), приріст якого наразі вже в 3 рази перевищує зростання побутових відходів. Для контрою цих процесів Європейський парламент та інші країни, зокрема Японія, ще на початку 2000-х впровадили норми поводження з WEEE з вимогами щодо врахування та мінімізацію потенційних екоризиків в процесі розробки продукту та відповідальність виробника за поводження з відходами.

Відповіддю на екологічні проблеми може стати стимулювання екологічних інновацій, які можна поєднати з широкими можливостями структурної перебудови економіки, в контексті якої має проводитися комплексна еколого-економічна експертиза інновацій та потенційних для впровадження технологій. Тенденції обмежень знайшли своє відображення в національних режимах прямого інвестування, в яких обмежувальні норми зросли з 2% у 2000 р. до 35% у 2010. Крім того, відбувається екологізація національних науково-технічних програм, що передбачають створення екологічно важливих технологій [4].

Результати проведеного дослідження свідчать про низький рівень інноваційної культури в Україні. Вчені Р. Макконнелл та С. Брю із сучасним розвитком економіки пов'язують не лише зміни у матеріальній базі, а серйозні зрушення у мисленні людей. Відтак назріла необхідність формування нового типу економічно-інноваційної культури, яка буде ставити на перше місце захист інтелектуальної власності як основного ресурсу розвитку.

Ланцюжок прояву інноваційної культури на рівні підприємства можна зобразити наступним чином:

- забезпечення правової охорони результатів інтелектуальної діяльності - об'єктивна необхідність для компаній, що здійснюють дослідницьку й/або виробничу діяльність;

- при забезпеченні правової охорони необхідний комплексний підхід, що включає виявлення потенційно прибуткових рішень, побудова відносин з авторами, вибір стратегії правової охорони;

- недостатня увага цим питанням спричиняє значні ризики для бізнесу.

Важливо також враховувати аспект міжнародного трансферу. Вже сформувалася глобальна система регулювання охорони і трансферу технологій. Україна лише повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, яка відмежована від світових тенденцій технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інноваційну діяльність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Міжнародний трансфер здатен забезпечити підвищення конкурентоздатності національної економіки шляхом імпорту необхідних технологій та ефективній системі кооперації.

Транснаціоналізація трансферу як порівняно нове явище вимагає всебічно продуманих заходів щодо оформлення його структури. Наявність позитивних перспектив економічної самостійності країни у світовій економіці пов'язані з її інтеграцією у світове інноваційно-технологічний простір на умовах забезпечення її технологічної самостійності, безпеки, обліку її національних інтересів. У цьому зв'язку інституціональне забезпечення технологічного трансферу за кордон припускає належне забезпечення всіх його ланок, починаючи з етапу створення конкурентоздатних на світовому ринку технологій до успішного продажу об’єктів інтелектуальної власності.

Західні країни світу вже перейшли до освоєння і розгортання нової, глобальної мережевої моделі інноваційного процесу. Відповідно до класифікації англійського економіста Росвелла цю модель можна віднести до моделі стратегічних мереж та стратегічної інтеграції із стейкхолдерами (5G). Інноваційна мережа як провідна складова екосистеми представляє собою складну організаційну та (або) міжорганізаційну структуру, що забезпечує максимальне використання існуючих науково-технічних ресурсів для виробництва і реалізації товарів та послуг, розвитку інноваційного, виробничого та кадрового потенціалу на базі єдиного інформаційного простору.

Зважаючи на необхідність використання наявного технологічного потенціалу та визначення сфер імпорту технологій в правовому полі доцільно:

1) узгодити норми законодавства зі специфічним змістом інноваційної діяльності, запровадивши європейський досвід («технологічні платформи») та удосконалити захист інтелектуальної власності в high-tech сфері, що дозволить розвиватися венчурний фондам інноваційного профілю;

2) внести норми, що роблять обов’язковими реєстрацію та маркетинг технологій, створених за рахунок державного фінансування, в спеціальній базі даних (таким може бути реєстр на базі УкрІНТЕІ або національної мережі NTTN), за виключенням військових технологій та технологій подвійного призначення. Іноземний досвід показує, що 80% свого часу розробник витрачає на винахід, а 20% – на спільне з маркетологами просування винаходу на ринок;

3) удосконалити економічні механізми інноваційної діяльності з огляду на міжнародний аспект інновацій (іноземні інвестиції і трансфер технологій). Мова йде про запровадження Спеціального податково-правового режиму для високотехнологічних галузей та учасників високотехнологічних ланцюжків, особливо експортерів конкурентоздатного промислового продукту.

Висновки з проведеного дослідження. Правове забезпечення учасників інноваційної екосистеми припускає наявність ефективного юридичного механізму, що оформляє відношення його суб'єктів як з іншими економічно відособленими учасниками ринку, так і з органами влади, у компетенцію яких входять дії відносно суб'єктів інноваційного підприємництва з дозволу, сприянню, контролю.

Проведений аналіз пріоритетів науково-технічної сфери виявив, що Україна може самостійно без використання іноземних технологій розвивати ракетно-космічну сферу та технології енергозбереження. У світовій практиці застосовуються різні методи стимулювання екологічних технологій: введення природоохоронних норм, правил, законодавчих актів, надання субсидій на скорочення викидів, податкове стимулювання, реалізація прав на забруднення.

Досвід успішних країн свідчить, що побудова ефективних інноваційних систем триває приблизно 20-25 років, тому Україна має невідкладно розробити інноваційну стратегію, основою якої має стати саме ефективна правова система, що враховує еволюцію традиційних інститутів інтелектуальної власності.

Список використаної літератури

1.    Волынкина, М.В. Инновационное законодательство и гражданское право: проблемы соотношения / М.В. Волынкина //Журнал российского права. – 2005. – №1. – С. 61-67

2.    Грибанов, Д.В. Ресурсы и правовое регулирование инновационной экономики / Д.В. Грибанов // Российский юридический журнал. – 2010. – № 4. – С. 144-155

3.    Гутников, О.В. Сопоставительный анализ и оценка законодательных моделей регулирования инновационной деятельности / О.В. Гутников // Законодательство и экономика. – 2006. – № 10. – С. 9-13

4.    Земцова Л.В. Экологические инновации и устойчивое развитие [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pozdnyakov.tut.su/Seminar/a0102/a024.htm

5.    Инновационный менеджмент в России: вопросы стратегического управления и научно-технологической безопасности / В.Л. Макаров, А.Е Варшавский. – М.: Наука, 2004. – 880 с.

6.    Куфтырёв И.Г. Инновационные экосистемы: региональный аспект – Н. Новгород: Нижегородский госуниверситет, 2011. – 94 с.

7.    Лузгин Б.Н. Обратная сторона высоких технологий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pozdnyakov.tut.su/Seminar/a0102/a003.htm

8.    Новости интеллектуальной собственности в Украине [Електронний ресурс] // Выпуск 10.03.2. – Режим доступу: http://content.mail.ru/arch/16956/4438022.html

9.    Пашенцев Д.А. Пра­во­вые ос­но­вы ин­но­ва­ций и ин­но­ва­ци­он­ной де­я­тель­но­сти в Рос­сий­ской Фе­де­ра­ции / Д.А. Па­шен­цев // Евразий­ский юри­ди­че­ский жур­нал. – 2012. – № 56. – С. 81–83.

10.    Роль стандартизации в развитии наукоемких технологий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://expert.gost.ru/TS/DOC/Innovation_2.pdf

11.    Синєокий О.В. Інформаційне право України та електронне право високих технологій: [Електронний ресурс] / О.В. Синєокий. – Запоріжжя: ЗНУ, 2010. – 215 ел. с. – Режим доступу: http: www.nbuv.gov.ua/