Тематичний напрям 5

Тематичний напрям 5.

Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

 

Дунаєвська Людмила Григорівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевчека,

доцент кафедри правосуддя;

Радченко Валентин Володимирович,

Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи.

 

УДК 340.6;343.9

 

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВННЯ ОГЛЯДУ ТРУПА

 

Анотація. У статті проаналізовано нормативно-правову базу, якою врегульовано огляд трупів людей. Виявлено юридичні колізії в нормативно-правових актах, які регулюють дані відносини, та запропоновано рекомендації щодо їх усунення.

Ключові слова. Огляд, труп, вбивство, судово-медичний експерт, лікар, фельдшер, судово-медична експертиза, асфіксія.

Аннотация. В статье проанализировано нормативно-правовую базу, которой регулируется осмотр трупов умерших людей. Выявлены юридические коллизии в нормативно-правовых актах, регулирующих данные отношения, и предложены рекомендации по их устранению.

Ключевые слова. Обзор, труп, убийство, судебно-медицинский эксперт, врач, фельдшер, судебно-медицинская экспертиза, асфиксия.

Abstract. The article analyzes the legal framework that regulates the inspection bodies of deceased persons and entities who take part in it. Detected legal conflicts in regulations that govern these relations, and proposes recommendations to address them. Examples of cases harboring violent death.

Keywords. Browse corpse, murder, forensic expert, doctor, nurse, forensic examination, asphyxia.

 

Постановка проблеми  та аналіз останніх досліджень і публікацій. 13 квітня 2012 року Верховною Радою України було прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс [1], який став прогресивним у порівняння з Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року [2].

Законодавцем в ч.1 ст. 238 КПК визначено що огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. Реалізація положень даної статті повинна забезпечити обов'язковий, кваліфікований, сумісний (слідчого разом з судово-медичним експертом або лікарем) огляд трупа, констатацію факту смерті та встановлення істинної причини смерті померлої людини шляхом розтину, з метою –  недопущення фактів приховування насильницької смерті громадян. Але саме обов'язковість проведення судово-медичної експертизи (розтину) викликало невдоволеність в суспільстві. Для врегулювання даної проблеми було розроблено та введено в дію спільний наказ МОЗ, МВС, ГПУ від 28 листопада 2012 року №1095/955/119 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за №2106/22418 „Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини” (далі Порядок) [7].

Проаналізувавши цей наказ, а саме – норму щодо участі фельдшерів у огляді трупів, вважаємо, що при написанні цього положення не в повній мірі були враховані норми інших нормативно-правових актів, що призводить до виникнення юридичних колізій, які необхідно усунути.

Мета наукової роботи полягає у дослідженні нормативно-правових актів, які регулюють відносини при встановленні факту смерті людини, виявленні юридичних колізій та наданні рекомендацій щодо їх усунення.

Виклад основного матеріалу. До введення в дію нового КПК 2012 року огляд трупа проводився лише медичними працівниками закладів охорони здоров’я і тільки, коли виникала підозра на ознаки насильницької чи неприродної смерті, повідомляли працівників органів внутрішніх справ.

Стаття 238 чинного КПК України відображає сталу законодавчу позицію, стосовно огляду трупа сумісно слідчими та судово-медичними експертами і лікарями, яка закріплена в кримінальному процесуальному законодавстві інших країн. Наприклад, ч. 1 ст. 178 КПК Російської Федерації регламентує, що огляд трупа проводиться за участю судово-медичного експерта, а в разі його відсутності – лікарем [3]; ч. 1 ст. 224 КПК Республіки Казахстан – зовнішній огляд трупа людини на місті його виявлення проводиться з дотриманням загальних правил огляду із обов’язковою участю лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини, а при неможливості його участі іншим – лікарем [5]; ч. 1 ст. 205 КПК Республіки Білорусь – огляд трупа на місці його виявлення проводить слідчий, дізнавач, як правило з участю лікаря, спеціаліста в галузі судової медицини [4].

У зв’язку з набранням чинності КПК було піддано критиці положення ч. 3, 4 ст. 238 КПК, що після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи і видача його проводиться лише з письмового дозволу прокурора.

Тому для врегулювання та вирішення даної проблеми була створена робоча група у складі представників Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ та Генеральної Прокуратури України. Вінцем їхньої співпраці стала розробка та введення в дію сумісного наказу від 28 листопада 2012 року №1095/955/119 [7], з метою запобігання випадкам приховування насильницької смерті громадян. Про те в даному нормативно правовому акті є окремі положення, які потребують додаткового вивчення, уточнення та доопрацювання.

Зокрема, в пп. 4 п. 3 Порядку зазначено, що „у разі смерті людини за місцем її проживання без ознак насильницької смерті виїжджає лікар, а у випадках передбаченим наказом МОЗ України від 8 серпня 2006 р. № 545 [8] фельдшер закладу охорони здоров’я, який констатує факт смерті, проводить зовнішній огляд трупа, за результатами якого інформує орган внутрішніх справ і адміністрацію цього закладу охорони здоров’я про можливість встановлення без патологоанатомічного розтину причини смерті та видачі лікарського свідоцтва про смерть (фельдшерської довідки про смерть)”.

Проте, на нашу думку, фельдшер не може брати участі в зовнішньому огляді трупа, так як він не володіє методикою огляду трупа та знаннями у галузі судової медицини на відміну від судово-медичного експерта або лікаря. Оскільки, за освітньо-професійною програмою підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за спеціальностями галузі знань 1201 „Медицина” напряму 5.12010101 „Лікувальна справа”, затвердженою наказом МОЗ України №401 від 07.07.2011 року [9], за якою навчаються майбутні фельдшери не передбачено вивчення предметів – „Судова медицина” та „Судово-медична експертиза”. Також ці дисципліни не вивчаються і не викладаються на курсах підвищення кваліфікації фельдшерів. Відповідно, фельдшер, як фахівець, не володіє методикою огляду трупа.

У Довіднику  кваліфікаційних характеристик професій працівників у Випуску 78 „Охорона здоров'я”, затвердженого наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002 року [10], вказано, що тільки лікар-патологоанатом, лікар-патологоанатом дитячий „здійснює огляд і розтин трупа”, а лікар ”судово-медичний експерт” проводить судово-медичне дослідження трупа, класифікує смерть. З аналізу Довідника випливає, що до завдань та обов’язків інших лікарів та фельдшерів відповідно до положень кваліфікаційних характеристик професій, огляд трупа не входить.

Не володіючи методикою огляду трупа на місці події, фельдшер може не побачити ті сліди, на які необхідно було б звернути увагу, недосконало провести огляд та внаслідок цього може припуститися помилок, що в подальшому призведуть чи можуть призвести до неправильних висновків щодо причин настання смерті – можуть бути пропущені сліди насильницької смерті. Ті знання, які відомі слідчому, судово-медичному експерту, патологоанатому, лікарю стосовно пошуку невідомих (прихованих) слідів насилля при огляді трупа – невідомі фельдшеру.

Виходячи з наведеного аналізу, вважаємо, в пп. 4 п. 3; пп. 2 п. 5 Порядку необхідно внести зміни чи доповнення щодо участі фельдшера в огляді трупа.

Історія криміналістики та слідчої діяльності знає чимало прикладів приховування слідів насильницької смерті. Зокрема, відомий радянський судово-медичний експерт О.О. Матишев писав: „В процесі огляду місця події постійно необхідно думати про виключення (чи встановлення) ознак насильницької смерті... Відомо багато випадків, коли після вбивства чи самогубства людини, приміщення ретельно прибирали, знищували речові докази труп обмивали, перевдягали після чого повідомляли медичним працівникам про настання раптової смерті” [14, c. 197].

Найбільш проблемним є діагностування механічної асфіксії внаслідок закриття отворів носа та рота. Радянськиий судово-медичний експерт Сапожніков Ю.С. описував, що при тисненні пальцем на ділянки горла, коли воно прикрите (вкутане) шарфом, хусткою, може не бути ушкоджень на шиї. Дані ушкодження можуть бути виявленні тільки під час розтину трупа [15, c. 200].

Якщо задушення відбулося шляхом закриття дихальних шляхів м’якими предметами (подушками, матрацами тощо) то на трупі не утворюються зовнішні ознаки насилля. Такі вбивства відбуваються, як правило, коли потерпілий перебуває в безпорадному стані (в стані сп’яніння тощо) [12, c. 189]. Відповідно, відсутність на трупі характерних ознак викликає значні труднощі при встановленні причини смерті [14, c. 133].

Ганс Грос в праці „Керівництво для судових слідчих, як система криміналістики”, описує спосіб вбивства, працівником анатомічного театру своєї дружини, нанесення проколу в серце довгою голкою під ліву грудь жінки та попередженням зовнішньої кровотечі з рани шляхом натисканням та прикриттям пальцем зовнішньої рани, та повішанням померлої з метою інсценування самогубства. Вбивці вдалося переконати слідчого в самогубстві своєї дружини (рана при огляді була майже невидимою, оскільки її прикривала розвинена грудь жінки) і тільки за збігом обставин (вбивця в стані алкогольного сп’яніння проговорився про скоєний злочин) були встановлені всі обставини справи, вбивця був затриманий і засуджений [13, c. 797].

Слід зазначити, що і в наш час трапляються випадки приховування слідів насильницької смерті, і такий висновок можна зробити з аналізу проведених судово-медичних експертиз.

Зокрема, у 2008 році до Київського бюро судово-медичної експертизи за направленням одного з райвідділів міліції був доставлений труп чоловіка віком 40 років. У направленні міліції зазначалося „без ознак насильницької смерті, який раптово помер за місцем проживання”. При судово-медичному дослідженні (зовнішньому огляді трупа) було встановлено, що „під мечоподібним відростком на животі на 1,5 см правіше від серединної лінії живота на висоті 121 см від п’ят було виявлено бактерицидний лейкопластир тілесного кольору при знятті якого виявлена навскоси розміщена рана”.

При внутрішньому дослідженні трупа (розтині) в черевній порожнині було виявлено 2,5 літра крові та колото-різане поранення печінки – судово-медичний експерт зробив висновок, що смерть настала внаслідок колото-різаного поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів та крововтрати [16]. В зв’язку з цим були проінформовані працівники карного розшуку, та внаслідок оперативно-слідчих дій затримали вбивцю – дружину покійного. Після скоєного вбивства вона змила кров, наклеїла лейкопластир на тілі покійного, прибрала в кімнаті та викликала медичних працівників і працівників міліції, які направили тіло для проведення судового медичного дослідження, де було встановлено достовірну причину смерті.

Слід зазначити, якщо вік чоловіка був би понад 60 років та він знаходився на диспансерному спостереженні з приводу хронічної хвороби, тоді б дружині (так як спочатку в працівників міліції та медицини не виникло підозри щодо насильницької смерті) могли видати лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о ) [8] в поліклініці за місцем проживання, і відповідно вбивство вдалося б приховати.

На думку М.С. Бокаріуса: „...істинна причина раптової смерті встановлюється тільки шляхом судово-медичного розтину. В таких випадках за даними зовнішнього огляду тіла трупа ... може бути висунута лікарем лише попередня думка (щодо причини настання смерті), яка може не відповідати дійсності, оскільки вона не доведена за допомогою наукових даних отриманих шляхом дослідження” [11, c. 541].

Висновки. Таким чином, при написанні статті були досліджені положення правового регулювання огляду трупа, досліджено кваліфікаційно-професійні характеристики медичних працівників, які беруть в ньому участь. Було проаналізовано ст. 238 КПК України, спільний Наказ МОЗ, МВС, ГПУ від 28.11.2012 №1095/955/119 „Про Порядок взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та встановлення факту смерті”, навчально-методичну літературу і приклади з судово-медичної експертної практики.

Досліджуючи правове регулювання огляду трупа дійшли до наступних висновків:

1) окремі положення Наказу МОЗ, МВС, ГПУ від 28.11.2012 №1095/955/119 щодо інших нормативно правових актів носять суперечливий характер та потребують доопрацювання;

2) встановлено, що фельдшер не може брати участі в огляді трупа, оскільки не володіє необхідними спеціальними знаннями та методикою огляду трупа.

Узагальнюючи викладені в статті позиції, можна сформулювати наступні рекомендації:

1) для подальшого усунення розбіжностей та суперечностей, які призводять (чи зможуть призвести) до неправильного тлумачення норм Наказу „Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини” пропонуємо внести в пп.4п.3; пп.5п.3;пп.2п.5зміни та доповнення, щодо участі фельдшера в огляді трупів;

2) включити до освітньо-професійної програми підготовки та підвищення кваліфікації фельдшерів за спеціальністю „лікувальна справа” навчальну дисципліну – „Судова медицина”.

 

Список використаних джерел

1.    Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон  від 13.04.2012 № 4651-VI в редакції від 01.01.2013. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2.     Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон від 28.12.1960 № 1001-05 в редакції від 01.01.2013. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

3.     Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18.12.2001 N 174-ФЗ. – Електронний ресурс. – Режим доступу: www.zakonrf.info

4.     Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь от 16 июля 1999 г. № 295-З. – Електронний ресурс. – Режим доступу: www.levonevski.net

5.    Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан от 13.12.1997 г. с изм. и доп.по состоянию на 29.01.13г. –  Електронний ресурс. – Режим доступу: www.online.zakon.kz

6.     Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII, із змінами. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

7.    Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ,  закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини: Наказ МВСУ, МОЗУ та ГПУ від 28.11.2012 № 1095/955/119. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z2106-12

8.    Про впорядкування ведення медичної документації,яка засвідчує випадки народження та смерті : Наказ МОЗ від 08.08.2006 №545. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0814-04

9.     Про введення в дію складових галузевих стандартів вищої освіти зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста галузей знань "Медицина" та "Фармація" : Наказ МОЗ України від 07.07.2011 № 401. – Електронний ресурс. – Режим доступу:  http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20130319_0216.html

10.       Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: Наказ МОЗ України від 29.03.2002 N 117, із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я  N 133 від 19.02.2013 – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1039.7622.7&nobreak=1

11.        Бокариус Н.С. Первоначальный наружный осмотр трупа при милицейском и розыскном дознании /Н.С. Бокариус. – Х.: 1925. – 541с.

12.        Васильев А.Н. Осмотр места происшествия /А.Н. Васильев/ Пособие для прокурорско-следственных работников. – М.:Госюриздат, 1960. – 377с.

13.       Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики /Г. Гросс. – СПБ,1908. – 1037с.

14.       Матышев А.А. Осмотр трупа на месте его обнаружения: Руководство для врачей /А. А. Матышев. – Л.: Медицина, 1989. – 264 с.

15.        Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине /Ю.С. апожников. – К.: Здоров'я, 1970. – 264с.

16.        Журнал реєстрації трупів в судово-медичному морзі № 1 – м. Києва за 2008 р.

 

 

 

 

Фучаджиєв Дмитро Олександрович,

курсант 4-го курсу Академії митної служби України

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ МІНІМІЗАЦІЇ ТАКТИЧНОГО РИЗИКУ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО ПРИ ПРОВЕДЕННІ ДОПИТУ ПІДОЗРЮВАНОГО

 

Однією із основних гласних слідчих дій за Кримінальним процесуальним кодексом України є допит підозрюваного, який є однією з основних форм отримання доказів на стадії досудового розслідування. Відтак, необхідним видається аналіз можливих ризиків при проведенні такого допиту та шляхів їх мінімізації.

Беззаперечною теза про те, що повна нейтралізація тактичного ризику є неможливою, а відтак, необхідним є пошук шляхів для його мінімізації. Мінімізація ризиків  ведеться у двох напрямках:  уникнення появи можливих ризиків та зниження впливу ризику на результати тактичної діяльності.

Здійснення криміналістичної діяльності має пізнавальний характер, який, безумовно, пов’язаний з  проблемою ризику. Відповідно до Академічного словника української мови,  риск (ризик) може вживатись у двох основних значеннях: по-перше,  це усвідомлена можливість небезпеки, а по-друге, можливість збитків або невдачі в якійсь справі. Питання ризику є загальним для будь-якої онтологічної діяльності, а тому важливим фактором є можливість його мінімізації, яка дозволить усунути ймовірні недоліки у ході здійснення інтелектуального дослідження [1]. Питання мінімізації ризику стали об’єктом вивчення не тільки психології, а й певних сучасних дисциплін -  теорії ігор, ризик-менеджменту тощо.

Вперше в вітчизняній криміналістичній науці дане поняття було введене Р.C. Бєлкіним. Тактичний ризик трактується ним як можливість допущення негативних наслідків при реалізації тактичного рішення [2, c.650]. Питаннями тактичного ризику в криміналістичній діяльності слідчого займались такі вчені як Р.Ф.Садиков, Ю.Ю. Осипов, В.Ю. Шепітько.

Одним із ключових факторів, що знижують можливість появи нових ризиків, є спосіб і порядок виклику особи для допиту. Як зазначає Є.Д. Лук’янчиков, виклик на допит може відбуватися в умовах обмеженої інформації про особу, адже у слідчого може не вистачати інформації про можливі наміри і дії особи [3].

Важливою запорукою для мінімізації ризиків є підготовка до здійснення проведення допиту підозрюваного. Основним тактичним прийомом на даному етапі є використання  попереднього або стратегічного планування. При здійсненні даного тактичного прийому необхідним видається можливе звуження діапазону виникнення ризиків шляхом висування версій, що є найменш ризикомісткими. Слідчий зобов’язаний, враховуючи всі особливості вихідної інформації, висунути якнайменш дві версії, що дозволить змоделювати ситуацію на предмет можливих ризиків. Їх співставлення дозволить в залежності від професійних якостей слідчого передбачити можливий хід подій, виявити небезпечні моменти для виникнення ризику, фактори, що сприятимуть негативним наслідкам ризику

Розглядаючи безпосередньо порядок проведення допиту, слід зазначити, що мінімізація тактичного ризику може бути здійснена зміною  місця проведення дії задля усунення факторів стороннього впливу, що заважають повному і всебічному впливу слідчого на тактичну ситуацію. Відповідно до чинного КПК, місцем проведення допиту може бути інше місце за погодженням із особою, яку мають намір допитати, а не тільки за місцем проведення досудового розслідування [4]. Така позиція дозволяє варіювати тактику слідчому в залежності від підстав вважати, що проведення допиту за місцем досудового розслідування може вплинути на достовірність показань допитуваного.

Важливим фактором, що може мінімізувати ризик слідчого при здійсненні допиту є відмова від логічно вірного прийому та видозміна його на аналогічним тактичним прийомом. При проведенні допиту така тактика може бути виражена,  наприклад, відмовою від допиту за обставинами, на який «охоче йде» допитуваний. Застосування слідчим такого акту може розірвати звичний для допитуваного комунікаційний шаблон, у якому йому комфортно обстоювати свою позицію. Зміна структури тактичного прийому або тактичної комбінації може мати в собі  включення в неї пред'явлення речових доказів, документів, відео-та звукозаписів та інших джерел інформації, спрямованої на зміну позицій  особи.

Наявність у сторони обвинувачення більшого обсягу процесуальних прав дозволяє її реорганізовувати не тільки характер проведення слідчої дії, а його суб’єктний склад. Яскравим прикладом може бути заміна слідчого («добрий слідчий – поганий слідчий») при проведенні дії групою слідчих за участю оперативного працівника, що забезпечує більш інтенсивний вплив і більш жорсткий контроль за реакціями допитуваного на ту чи іншу інформацію.

 При врахуванні факторів ризику важливим є врахування такої ознаки як час. Прикладом застосування слідчим при проведенні допиту мінімізації ризиків, пов’язаних із часом, може бути зміна темпу проведення допиту, не зупиняючись  на програшних для слідчого епізодах до зміни слідчої ситуації в сприятливу сторону.  Таким чином слідчий може виключати непотрібні паузи, що дають підслідному можливість адаптуватися до ситуації, широко застосовувати чинник раптовості.

 Варто пам’ятати, що важливою перевагою сторони обвинувачення є інтелектуальний та професійний досвід слідчого, який при застосуванні тактичних прийомів порівнює даної ситуації тактичного ризику за аналогією з попередніми подібними ситуаціями, оцінкою застосованих раніше тактичних прийомів на предмет можливості їх використання в подібних умовах.

Зрозуміло, прагнення мінімізувати тактичний ризик можуть не досягти бажаної мети, і дії слідчого приведуть до негативного результату. Виникає зниження впливу негативних наслідків тактики ризику з мінімальними втратами для слідчого. Маючи на увазі багатоваріантність даної ситуації, слід визначити найбільш загальні питання мінімізації таких факторів. Важливим аспектом є зворотній аналіз допиту, який дозволить визначити основоположний момент, який призвів до негативних наслідків. При небезпеці настання негативного результату важливим є врахування так званої «точки неповернення» - моменту, коли вже не можна буде запобігти негативним наслідкам. Необхідним видається не тільки визначення помилок, які були допущені, але й аналіз їх причин та моделювання ситуації при  усуненні цих помилок.

Акт рефлективної діяльності слідчого передбачає також нову оцінку  вихідної інформації та її переусвідомлення. Задля превенції слідчому слід визначити комплекс заходів щодо виправлення помилок і недопущення їх у майбутньому.

Формулювання наступної діяльності слідчого може базуватись залежно від характеру негативних наслідків не тільки на основі нової криміналістичної ситуації, що передбачає нову тактику проведення слідчих дій, а й  можливу побудову нової стратегії ї розслідування, яка передбачає   розробку нової моделі слідчої дії, необхідність проведення якої залишилася.

Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, Актуальність мінімізації ризиків при проведенні допиту зумовлена важливістю даної гласної слідчої як основної для отримання такого важливого виду доказів як показання, які є найбільш важкоотримуваними, а разом з тим найбільш цінними. Проблема мінімізації тактичного ризику при проведенні допиту має вирішуватись за двома основними напрямами: зниження можливості виникнення негативних факторів при проведенні даних дій та зниженням можливості впливу таких факторів на тактичну ситуацію. Особливо значущим видається попереднє планування проведення допиту підозрюваного, яке дозволяє на підставі розроблених версій мінімізувати можливі риски задля досягнення бажаних результатів. 

 

Література

1.    Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 533. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://sum.in.ua/s/rysk      

2.    Белкин Р.С. Курс криминалистики. - 3-е издание, дополненное. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. - 837 с.

3.    Лук’янчиков Є.Д. Виклик на допит: правові, організаційні, тактичні аспекти. Електронний ресурс. – Режим доступу :  http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/biblio/visnik/2003_2/_zmist_06/lykanch.htm

4.    Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України, Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI// Відомості Верховної Ради України (ВВР) від 08.03.2013 — 2013 р.,  № 9-1, стор. 474, стаття 88