Тематичний напрям 4

Тематичний напрям 4.

Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

 

Кириченко Ганна Володимирівна

к. ю. н., викладач кафедри кримінально-правових дисциплін

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

 

УДК 343.825

 

КОНТРАБАНДА НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ ЯК ЗЛОЧИН МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

 

Стаття присвячена питанням міжнародного контролю над виробництвом і розподілом наркотичних засобів. Автор досліджує процеси виникнення й розвитку міжнародного контролю над регулюванням, застосуванням й поширенням наркотичних і психотропних засобів та речовин.

Статья посвящена вопросам международного контроля над производством и распределением наркотических средств. Автор исследует процессы возникновения и развития международного контроля над регуляцией, применением и распространением наркотических и психотропных средств и веществ.

Ключевые слова: контрабанда наркотических средств, преступления международного характера, наркобизнес, контроль за оборотом наркотиков, незаконная перевозка товаров.

The article is devoted the questions of international control above a production and distributing of narcotic facilities. An author probes the processes of origin and development of international control above adjusting, application and distribution of narcotic and psikhotropnikh facilities and matters.

Keywords: contraband goods of narcotic facilities, crimes of international character, drug dealing, control after the appeal of drugs, illegal transporting of goods.

 

Постановка проблеми. Останнім часом спостерігається тенденція стрімкого зросту злочинів міжнародного характеру, які передбачені міжнародними договорами, є суспільно-небезпечними діяннями та не належать до міжнародних злочинів. Подібного роду злочини посягають на дружньо-партнерські стосунки між державами, суттєво підриваючи їхній авторитет, негативно впливають на взаємини між країнами, які перебувають у стані розбрату через свої політичні чи національні переконання. Відповідальність за злочин міжнародного характеру настає на основі міжнародного договору, але за вітчизняним правом. Поширення наркотичних засобів, їх об'єми та наслідки створюють істотну загрозу здоров'ю населення, підривають економічний потенціал, негативно впливають на демографічну ситуацію в світі й правопорядок в державі.

Стан дослідження. Достатньо ґрунтовно висвітлювали питання протидії злочинам міжнародного характеру О. М. Бандурка, А. А. Музика, В. М. Тертишник, В. В. Лисенко, Н.С.Карпов.

 До питань міжнародного контролю над виробництвом і розподілом наркотичних засобів одним із перших звернувся Г. Ю. Бувайлик [6]. Подальшу розробку цього напряму продовжив і розширив Л. Н. Анісімов. Він ґрунтовно досліджував процеси виникнення й розвитку міжнародного контролю над регулюванням, застосуванням й поширенням наркотичних і психотропних засобів та речовин включно до Віденської конференції 1971 р. [5]. 2004 року вчені Національної академії внутрішніх справ України опублікували науково-практичне видання „Міжнародно-правові заходи запобігання наркотизму”. Авторами роботи зроблена спроба проведення всебічного аналізу прийнятих міжнародних Декларацій та Угод з протидії незаконному обігу наркотиків, висвітлення ролі існуючих міжнародних Урядових та неурядових організацій, а також існуючого у цій сфері позитивного досвіду протидії незаконному обігу наркотиків як на регіональному, так і міжнародному рівнях [9].

Виклад основного матеріалу. Проблема протидії незаконному обігу наркотиків має транснаціональний характер  та не обмежується територіальними кордонами якоїсь однієї країни, тому що маркетинг спонукає наркоторговців до пошуків нових територій, тобто неосвоєних ринків збуту, на які у контрабандний спосіб постачається частіше за все екзотичний для конкретної країни наркотичний засіб або психотропна речовина. Ввезення в країну наркотичних засобів віднесено до загроз національним інтересам і національній безпеці держави. Україна як незалежна соціально-правова держава не є винятком із цього економічного правила наркобізнесу, тим більше що через її територію традиційно проходять міжнародні наркотрафіки – „Балканський наркошлях” та гілка „Північного наркотрафіку”. Тому, на думку вчених-кримінологів, транзитне перевезення наркотичних засобів  територією України поступово втрачає свій наскрізний характер і набуває ознак контрабандних постачань для внутрішніх потреб країни. Вищевикладене дозволяє констатувати, що запобігання контрабанді наркотичних засобів  – це проблеми не тільки України, а й усіх країн світу [8, С. 220].

У розпорядженні Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2010 р. № 2140-р затверджено план заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011–2015 роки [3]. Серед важливих заходів, передбачених у цьому плані, на нашу думку, слід звернути особливу увагу на первинну профілактику зловживання наркотиками та на переговорний процес щодо підписання Угоди між Україною та Європейським Союзом про оперативне співробітництво. У першому випадку саме якісна профілактична робота здатна хоча й не припинити, але загальмувати поширення наркоманії, яка розповсюджується шаленими темпами. Підписання Угоди між Україною та Європейським Союзом про оперативне співробітництво сприятиме обміну досвідом у запобіганні контрабанді наркотичних засобів  нашій державі може дуже знадобитися.

Колишні радянські республіки Середньої Азії є важливими ланками наркотрафіку героїну з районів виробництва до споживачів у розвинених країнах. Після виведення Радянських військ із Афганістану, розпаду СРСР і ослаблення прикордонного контролю, „Північний шлях” через країни Середньої Азії став найбезпечнішим і дешевшим. У провінціях Афганістану Герат, Бахіз, Фараб, Джазян, Балкх, Кундуз і особливо Бадахшан, розташованих на кордоні з Узбекистаном, Таджикистаном і Туркменією, останніми роками значно збільшилася кількість нарколабораторій з переробки опію-сирцю в героїн.

Використовуючи нашу територію як своєрідний „міст” для нелегального переміщення наркотиків з Південної та Середньої Азії в Західну Європу, транснаціональні наркосиндикати значно активізували транспортування наркотичного зілля через Україну з використання залізничного, авіаційного та автомобільного транспорту. У планах іноземних ділків наркобізнесу Україна розглядається й починає використовуватись як полігон для транзиту наркотиків, як перевалочна база для „афганського” та „балканського” каналу надходження наркотиків, як країна-споживач наркотичних засобів.

Особливу небезпеку викликає те, що деякі форми сучасної контрабанди все тісніше зливаються зі структурами організованої злочинності. Як зазначає А. А. Музика, канали контрабанди наркотиків досить законспіровані. Деякі з них контролюються структурно розгалуженими організованими злочинними угрупованнями, які діють на інтернаціональній основі, мають власні служби розвідки й контррозвідки, мережу наркокур’єрів, сучасне технічне устаткування, фінансове забезпечення та озброєння [10, С. 21] .

Ми погоджуємося із С. О. Сорокою, яка, як й інші вчені-кримінологи, справедливо вважає контрабанду наркотичних засобів складовою наркобізнесу, під яким слід розуміти діяльність на міжрегіональному та міжнародному рівнях зі створення організованих груп і злочинних організацій із розвинутими ієрархічною структурою по вертикалі й функціональною структурою по горизонталі, яка спрямована на незаконне виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, в тому числі і шляхом контрабанди, з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, для отримання незаконних прибутків із подальшою їх легалізацією [11, С. 145].

Академік Ю. М. Грошевий зазначив: „незаконний обіг наркотиків... слід визнати основним у кримінальній діяльності транснаціональних злочинних організацій” [7, С. 146]. Такий незаконний обіг має стійку тенденцію до зростання та є сьогодні однією з найбільш складних самостійних проблем, що стоять перед Україною. Серед факторів, які дозволяють іноземним наркоугрупованням не лише легалізуватись в Україні, а й упроваджуватись в економіку країни та використовувати злочинні доходи для підкупу представників органів державної влади, названо специфіку геополітичного положення України, недосконалість чинного законодавства, труднощі в організації та забезпеченні митного й прикордонного контролю.

Основними виробниками й нелегальними експортерами наркотиків є держави Центральної, Південно-Східної та Південно-Західної Азії, Латинської Америки. Наркотики, що виробляються в цих державах, не можуть бути повністю реалізовані у цьому регіоні. Найбільш привабливими місцями збуту наркотиків завжди залишатимуться регіони з високим рівнем життя, де споживач спроможний заплатити велику суму грошей за цей продукт. На сьогодні такими є Західна Європа та Північна Америка.

За даними голови слідчого відділу британського митного відомства Діка Кєллауея, якщо простежити за рухом героїну на Захід, ціни збільшуються так: якщо в Пакистані 1 кг героїну коштує півтори тисячі доларів, то в Туреччині його ціна збільшується до 10 тисяч, в Голландії ця сума подвоюється, а в Англії збільшується до 40 тисяч доларів. Адже це оптові ціни, роздрібна ціна героїну доходить до 120 тисяч доларів за кілограм [2]. Тому для наркоділків існує нагальна потреба в забезпеченні каналів доставки наркотиків з держав, де вони вирощуються і виробляються до Західної Європи і Північної Америки, що можливо здійснити тільки шляхом контрабанди.

Тому, окрім значної наявної наркотичної сировинної бази, наша держава є транзитною щодо постачання наркотиків у Західну Європу, а також новим ринкам збуту. Про це свідчать сталі канали транзиту й ввозу в Україну наркотиків:

1) Центральна, Південно-Західна і Південна Азія (Афганістан, Пакистан, Таджикистан, Узбекистан, Індія) – Росія – Україна – Західна Європа (так званий „шовковий шлях”). Функціонуванню цього каналу сприяє „прозорість” кордонів між країнами СНД. Чимала більшість великих партій героїну переміщується у спеціально виготовлених сховищах (тайниках) в автомобільному транспорті, контейнерах або під прикриттям комерційних вантажів. Дрібні партії – на тілі, використовуючи природні порожнини, в особистому багажі пасажирів. Зазвичай використовується залізничний, автомобільний та авіаційний транспорт;

2) Центральна та Південно-Західна Азія (Афганістан, Пакистан, Іран, Туреччина) – країни Балканського регіону (Греція, Румунія, Болгарія, Угорщина) – Україна – Західна Європа та Росія (так званий „балканський” маршрут). Героїн, як правило, перевозиться під прикриттям комерційних міжнародних вантажоперевезень чи пасажироперевезень, яким сприяє значна кількість не обладнаних відповідним устаткуванням митних постів на українсько-молдавській ділянці державного кордону та незначна відстань від Румунії та Молдови до Польщі через територію України.

3) Колумбія – Бразилія – Україна та інші канали.

В Україні основними предметами контрабанди у 2012 році були наркотичні засоби. Про це повідомили у Секторі з питань взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Державної митної служби України.

Так, торік основними предметами контрабанди були наркотичні засоби - 70%, зброя - 15%, культурні цінності - 6%, сильнодіючі та отруйні речовини - 1,7%. Загалом впродовж минулого року митними органами України було порушено 172 кримінальні справи про контрабанду.

Порівняно з 2011 роком спостерігалася тенденція до збільшення на 6,1% кримінальних справ, предметами яких були наркотичні засоби, а також на 8,3% справ, де предметами злочину фігурували зброя і боєприпаси. Зокрема, у 2012 році митними органами було виявлено 2172 факти незаконного переміщення через митний кордон України наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів, за якими порушено 121 кримінальну справу.

Із незаконного обігу вилучено майже 7 кг героїну, близько 104 кг кокаїну, майже 0,5 кг опію, понад 30 кг канабісу, 8795 пігулок, 1568 капсул і 0,3 л наркотичних засобів, обіг яких обмежено. З метою встановлення джерел і каналів незаконного переміщення наркотичних засобів та виявлення причетних до цього осіб у 2012 році митними органами спільно з оперативними підрозділами правоохоронних органів було проведено 28 контрольованих поставок [4].

В даний час міжнародний наркобізнес та контрабанда наркотиків зокрема є серйозною загрозою безпеці держави і суспільства. Наркобізнес представляє велику небезпеку для сучасного світу. Все більше країн приходять до такого висновку.

У Російській Федерації загальна кількість розслідуваних органами наркоконтролю злочинів в січні-березні 2012 року склало 14 085, з них 1,3 % злочинів, пов'язаних з контрабандою наркотиків, 0,6 % злочинів, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) грошових коштів і іншого майна, придбаних в результаті здійснення наркозлочинів (зростання в 2,7 разу).   Органами наркоконтролю закінчено розслідуванням 7 610 кримінальних справ, у тому числі 1,5 % – про контрабанду наркотиків, 1 % – пов'язаних з легалізацією (відмиванням) грошових коштів і іншого майна, придбаних в результаті здійснення наркозлочинів[1].. 

Незаконний обіг наркотиків залишається однією з найхарактерніших форм транснаціональної організованої злочинності та найбільш прибутковим видом кримінальної діяльності у більшості країн світу.

Аналіз стану боротьби митних органів України з контрабандою наркотичних засобів за 2007–2011 рр. свідчить, що є чотири умовних регіони митного кордону України, які мають свої характерні ознаки щодо незаконного переміщення наркотичних засобів  через кордон України:

1. Східний регіон (кордон з Російською Федерацією) – тут пролягають шляхи переміщення товарів та предметів із країн Середньої Азії та Кавказу, які історично вирощують та споживають наркотики рослинного походження. На сьогодні у багатьох цих країнах відбуваються збройні конфлікти та органи державної влади не можуть достатньою мірою навести правопорядок. Цим користуються наркоділки й налагоджують незаконні канали транспортування наркотиків. Також через російсько-український кордон переміщують наркотичні засоби, які слідують у країни Західної Європи. Одночасно через більш високі ціни в Росії на наркотики переміщують наркотичну сировину (макову соломку та марихуану), які вирощують у західних областях України та в Республіці Молдова.

Головними різновидами наркотичних засобів, що найбільш часто виявляються в зоні діяльності Східної регіональної митниці, є рослинні наркотики місцевого походження, а також із західних та південних регіонів України – макова соломка та вироби з коноплі. Як свідчать результати експертизи, виробництво наркотиків, пристосованих для вживання, провадиться переважно кустарним способом за побутових умов. На «чорному ринку» Харківської та Сумської областей також зустрічаються рослинні наркотики місцевого походження, але були зареєстровані випадки вилучення кокаїну й синтетичних наркотиків.

2. Північний регіон (кордон з Республікою Бєларусь). Ця ділянка кордону має вихід через територію Республіки Бєларусь у Росію та країни Балтії. Використання наркоділками для транзиту території Республіки Бєларусь пов’язане з тим, що між Республікою Бєларусь та РФ відсутній митний контроль. Переважно в цьому напрямку переміщують наркотичну сировину, яка в країнах Балтії має великий попит. У зазначених регіонах є велика кількість підпільних лабораторій, де сировину переробляють та переміщують у країни Західної Європи.

3. Причорноморське узбережжя – це пов’язане з пожвавленим судноплавством та з вигідним із точки зору наркомафії географічним положенням – близькість Туреччини, яка є головною ланкою «Балканського шляху». При цьому наркотики незаконно переміщують транзитом через територію України до країн Західної Європи. Головне переміщення товарів та предметів у регіоні відбувається морським транспортом. Це підтверджується міжнародним досвідом по боротьбі з контрабандою наркотиків, у тому числі затриманням 1192,95 кг. кокаїну.

4. Західний регіон – на цій ділянці митного кордону є вихід на Республіку Молдова та країни Східної Європи. У Республіці Молдова наявна наркотична сировинна база – засіванням маку займається практично більшість жителів сільських районів. Це сприяє масовому ввезенню на територію України наркотичної сировини для подальшого транзиту її до Росії. Одночасно митний кордон України з країнами Східної Європи та Республікою Молдова використовується для транзитного переміщення наркотиків, які незаконно ввозять через східний та причорноморський регіони для подальшого транспортування до країн Західної Європи.

Висновки. За оцінками експертів, ситуація у сфері незаконного обігу наркотиків і зловживання ними найближчими роками характеризуватиметься:

· збільшенням кількості організованих злочинних наркоугрупувань з міжрегіональними зв'язками, створенням ними розгалужених глибоко законспірованих мереж торгівлі наркотиками;

·  зростанням міжнародної організованої наркозлочинності та розширенням у зв'язку з цим контрабандної діяльності, загрозливої безпеки громадян і суспільства в цілому.

· зростаючим впливом наркоманії на загальнокримінальну і економічну злочинність, стан громадського порядку;

·   проникненням наркоугрупувань у сфери економічної та фінансової діяльності, переміщенням доходів від наркоторгівлі в область легального бізнесу.

Наприкінці слід зазначити, що боротьба з наркоманією - це міжнародна, міждержавна, міжнаціональна проблема, й усередині кожної держави вона повинна плануватися на основі науково-розробленої, матеріально і концептуально-обгрунтованої програми, яка включає заходи політичного, соціального, економічного, медичного, етично-виховного та правового характеру.

 

Список використаних джерел:

1.    http://fskn.gov.ru/pages/main/prevent/3939/4052/index.shtml

2.    http://www.justice.gov/dea/index.htm.

3.    http://zakon2.rada.gov.ua

4.    www.customs.gov.ua/

5.    Анисимов Л.Н. Наркотики: правовой режим. Международно-правовые и внутригосударственные проблемы регулирования производства, применения и распространения наркотических и психотропных веществ. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. - 144 c.

6.    Бувайлик Г.Е. Международный контроль над производст¬вом и распределением наркотических средств: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1968.

7.    Грошевий Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України // Вісник Академії правових наук України. – 1994. – № 2. – С. 138-147.

8.    Кириченко Г. В. Запобігання контрабанді наркотичних засобів у зарубіжних країнах / Г. В. Кириченко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. – 2011. – № 2 (52). – С. 220-226.

9.    Міжнародно-правові заходи запобігання наркотизму : Наук.-метод. посіб. / [Джужа О. М., Піщенко Г. І., Пшеничний В. Г., Стрільців О. М.]; За заг. ред. О. М. Джужі. – К. : НАВСУ, 2004. – 132 с.

10.                  Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів / А.А. Музика – К.: Логос, 1998. – 324 с.

11.                  Сорока С.О. Проблеми кваліфікації контрабанди за КК України / С.О. Сорока  // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 816 с.

 

 

 

Чорний Руслан Леонтійович,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

докторант НА СБ України

 

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНОГО БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТАТТЯМИ
109, 110, 111 ТА 114 КК УКРАЇНИ

 

Встановлення об’єкта злочину має важливе значення не лише для віднесення тієї чи іншої кримінально-правової норми до певної групи, але і для правильної кваліфікації злочину та законності призначення винному покарання. Для з’ясування соціальної суті суспільно небезпечного діяння велику роль відіграє його безпосередній об’єкт – конкретні суспільні відносини, які передусім намагався поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність.

У теорії кримінального права існує чимало позицій щодо основного безпосереднього об’єкта злочинів, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 111 та ст. 114 КК України. Причиною різноманіття поглядів на цю проблему є відмінність у підходах вчених до розуміння національної безпеки і її об’єктів, а також застосування науковцями різних концепцій об’єкта злочину.

Вирішення вказаного питання, насамперед, потребує врахування положень конституційного права, методологічна функція якого спрямована на допомогу іншим суспільним наукам, оскільки воно тлумачить і оперує такими поняттями, як «суверенітет», «основи конституційного ладу», «основи правового статусу людини і громадянина», що мають суттєве значення й для інших напрямків знань [3, с. 41], у тому числі кримінального права.

Узагальнення результатів досліджень у цій сфері свідчить про відсутність єдиного підходу серед фахівців щодо розуміння категорії «конституційний лад» [10, с. 19; 2, с. 18; 5,  с. 294 – 295 та ін.].

Найбільш усталена точка зору, прихильниками якої є, зокрема, В.Ф. Погорілко та   О.В. Скрипнюк,  полягає у розгляді конституційного ладу як сис­теми суспільних відносин, що опосередковують державний і суспільний лад [8, с. 100 – 112; 11, с. 222]. Іншими словами, конституційний лад – це єдиний комплекс основних суспільних відносин, закріплених нормами Конституції України, які підкреслюють ідею конституціоналізму, легітимності, обов’язку держави, всіх учасників правовідносин діяти відповідно до Основного Закону, встановлювати порядок, що відповідає прагненням  народу, який її прийняв [12, с. 76].

З точки зору кримінального права, наведений підхід вбачається більш прийнятним, оскільки сприяє чіткому визначенню ієрархії та взаємозв’язку суспільних відносин, поставлених під охорону ст.ст. 109 – 111 та ст. 114 КК України, і з’ясуванню основного безпосереднього об’єкта зазначених суспільно небезпечних діянь. Втім, з огляду на предмет нашого дослідження, вирішення вказаного питання не повинно обмежуватися лише розкриттям теоретичних підходів до визначення конституційного ладу, а потребує обов’язкового врахування його правової природи. З цього приводу вчені більш одностайні у своїх поглядах. Зокрема, на думку В. Шаповала, юридична сутність конституційного ладу визначається змістом розділів I «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України» Основного Закону України. [13, с. 279 – 280]. Аналогічна позиція обстоювалася В.Ф. Погорілком [7, с. 33 – 34] та авторським колективом з підготовки наукового коментаря до Конституції України під керівництвом В.Я. Тація. У цій праці, зокрема, відмічається, що зміна конституційного ладу повинна здійснюватися відповідно до ст. 156 Конституції України шляхом прийняття Верховною Радою поправок до розділів І, III, XIII Конституції. [4, с. 31]. Отже, конституційний лад утворюють основні засади Конституції, її положення щодо виборів і референдуму в Україні, а також порядку внесення змін до неї. Таким чином, конституційний лад – сукупність найбільш стабільних конституційних принципів, положень і правовідносин, що складаються на їхній базі, визначають порядок організації та діяль­ності держави, її інституцій, характеризують Україну як конституційну державу і є «конституцією в конституції» [6, c. 56].

Враховуючи викладене, положення Конституції України і диспозиції ст. 109 – 111 і    ст. 114 КК України, зазначимо таке. Формулювання основного безпосереднього об’єкта вказаних діянь повинно виходити із: 1) розуміння конституційного ладу у вузькому та широкому значенні; 2) завдань Кримінального кодексу, визначених у ст. 1 як забезпечення охорони конституційного устрою України, тобто забезпечення безпеки конституційного ладу кримінально-правовими засобами.

Безпека конституційного ладу у вузькому значенні передбачає захищеність Конституції як основного законодавчого акта держави, а також її головних положень, передбачених розділами І, ІІІ, XIII, від зміни у неконституційний спосіб або повалення шляхом проголошення нечинними в цілому, в певній частині чи протягом певного проміжку часу  (ст. 109 КК України). У зв’язку з цим, влучними є зауваження Ю.Г. Барабаша, – що «… боротьба за стабільність конституційного ладу повинна бути сконцентрована …  на захисті її ключових положень… та збереженні за їх допомогою конституційної наступності при намаганні змінити… Основний Закон» [1, с. 17].

У широкому значенні безпека конституційного ладу передбачає захищеність державного ладу та його складових: організації і діяльності державної влади; здійснення владних повноважень органами державної влади; суверенітету і незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України (ст. 110, 111, 114 КК України). Щодо економічної та інформаційної безпеки, а також обороноздатності держави (ст. 111 КК України), то, з точки зору кримінально-правової охорони, їх можна розглядати як самостійні складові конституційного ладу (ст. 17 Конституції України), так і через призму суверенітету держави як його частини.

На підставі викладеного вважаємо, що основний безпосередній об’єкт злочинів, передбачених ст. 109, 110, 111 і ст. 114 КК України, – це сукупність суспільних відносин щодо забезпечення безпеки конституційного ладу.

Окрім цього, враховуючи новітні підходи теорії конституційного права до розуміння категорій «конституційний лад» і «конституційний устрій», а також семантичного й етимологічного значення термінів «лад» і «устрій» [див. 9, с. 93 – 96], не зовсім вдалим є застосування у ч. 1 ст. 1 КК України терміна «конституційний устрій» замість терміна «конституційний лад». Водночас внесення редакційних змін лише у цій частині не повною мірою відповідало б завданням закону про кримінальну відповідальність як спеціального кодифікаційного акта в системі законодавства щодо забезпечення національної безпеки, яка є сукупністю безпек особи, суспільства, держави (ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

На підставі зазначеного пропонується ч. 1 ст. 1 КК України викласти у такій редакції: «1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав, свобод, інтересів особи, суспільства та держави від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам».

 

Література:    

1.    Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект [Текст] : автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Барабаш Юрій Григорович ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 35 с.

2.    Еременко, Ю.П. Советская конституция и законность [Текст] / Ю.П. Еременко,           / Науч. ред. В.А. Ржевский. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та. 1982. – 164 с.

3.    Конституційне право України: підручник для студентів вищих навчальних закладів [Текст] / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора                    Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с.

4.    Конституція України [Текст] : Наук.-практ. коментар / В. Б. Авер'янов [та ін.] ; голова редкол. В. Я. Тацій ; Академія правових наук України. – Х. : Право ; К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 806 с.

5.    Лучин, В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации [Текст] / В.О. Лучин. – Юнити, 2002. – 687 с.

6.    Мучник, А. Г. Комментарий к Конституции Украины [Текст] / А.Г. Мучник. – 2-е изд. – К. : Парламент. изд-во, 2003. – Кн. 1. – С. 56.

7.    Погорілко, В. Ф. Основи конституційного ладу України [Текст] : [наук.-попул. вид.] / В. Ф. Погорілко ; Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького). – К. : Ін Юре, 1997. – 40 с.

8.    Погорілко, В. Ф., Федоренко, В. Л. Конституційне право України [Текст] : Підручник / В.Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344с.

9.    Прієшкіна, О.В. Основи конституційного ладу в системі Конституції України [Текст] / О.В. Прієшкіна Часопис Київського університету права, 2010. – № 4. – С. 93 – 96.

10.                  Румянцев, О.Г. Основы конституционного строя России (понятие, содержание, вопросы становления) [Текст] / О.Г. Румяецев. – М. : Юрист, 1994. – 285 с.

11.                  Скрипнюк, О.В. Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. [Текст] / О.В. Скрипнюк. – К. : Ін Юре, 2010. – 672 с.

12.                  Чиркин, В. Е. Конституционное право России [Текст]: учебник / В.Е. Чиркин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2003. – 447 с.

13.                  Шаповал, В. Конституційний лад [Текст] /В. Шаповал / Юридична енциклопедія: В 6-ти т./ Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. Енцикл., 2001. – Т. 3. –  С. 279 – 280.